Борть-стояк
![Image](/images/icons/bee_white_small.png)
Село Селезівка Овруцького району Житомирської області.
У експозиції Вишгородського історико-культурного заповідника
![Image](/images/icons/romb_small.png)
Борть-стояк
![Image](/images/icons/bee_white_small.png)
З пасіки ремісника Івана Прохоренка. Село Гладковичі Овруцького району Житомирської області.
У експозиції Вишгородського історико-культурного заповідника
![Image](/images/icons/tree_small.png)
Борть-стояк зі сніттю
![Image](/images/icons/bee_white_small.png)
З пасіки ремісника Івана Прохоренка. Село Гладковичі Овруцького району Житомирської області.
У експозиції Вишгородського історико-культурного заповідника
![Image](/images/icons/flower_small.png)
![Image](/images/content/devider.png)
Бортний промисел Київщини
![Image](/images/icons/flower_small.png)
Бортництво – стародавня форма бджільництва, що проіснувала на теренах України з давніх часів до сьогодення.
Цей традиційний промисел внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України наказом Міністерства культури України від 30.05.2018 р. № 465.
Перші згадки у літописах про бортництво сягають Х ст. Кодекс законів «Руська Правда» містить відомості про штрафи за знищення бортей і бортних дерев.
За матеріалами дослідників ХІХ – початку ХХ ст.: колоди – борті видовбували із цільного стовбура сосни, дуба, осики чи берези за допомогою долота або пішні. Потім їх встановлювали на деревах вертикально (стояки), або – горизонтально (лежаки). Згодом колоди з бджолами почали переміщати з дерев на землю, і з лісу – ближче додому.
На сьогодні бортний промисел на Київщині зафіксований у с. Рудня-Шпилівська та Шпилі Іванківського району Київської області.
У експозиції представлені борті, що походять із Правобережжя та Лівобережжя Дніпра.
![Image](/images/icons/tree_white_small.png)