Усі наші сакральні та пам’ятні надбання заслуговують на зацікавлення, дослідження та поширення серед загалу. На Житомирщині, зокрема, однією з традицій, яка з давніх часів і донині залишилася у статусі діючої, є бортництво — первісне бджільництво. Завдяки цьому ремеслу можна скласти уявлення про те, як добували мед ще з часів Київської Русі у нашому багатому на ліси краї.

Зокрема, нині бортництво як діючий промисел представлений на півночі Житомирської області — в Олевському, Овруцькому, Ємільчинському районах. Тож цілком закономірно, що Житомирщина представлена в Національному переліку нематеріальної спадщини таким елементом, як «бортництво».

Багатьох наших бортників знає вся Україна, адже вони не тільки ведуть свій давній промисел, а й усіляко його популяризують. Зокрема, це Микола Ренкас із села Рудня-Перганська Олевського району,який тримає 30 бортей з 80-х років минулого століття, має багатий бортницький інвентар. А ще один бортник — Анатолій Скумін із села Хочино того ж Олевського району — власник майже 50 бортей, і деякі з них виготовив сам. Родина підтримує бортницькі традиції: пан Анатолій — спадковий бортник — зміг зацікавити справою і свого 23-річного сина Андрія.

Житомирщина — один із лідерів з видобутку меду в Україні, і область прагне всіляко підтримувати бджільництво. Зокрема, в області значну увагу приділяють навчанню спеціалістів-бджолярів.
Однак у загальному обсягу солодкого продукту частка саме бортного меду невелика, і це пояснюється специфікою промислу. Скажімо, з вулика за сезон можна взяти до 50 кілограмів меду в кілька «заходів», а бортники його беруть лише раз на рік, восени, і тут вихід у рази менший. З огляду на особливості й складність роботи бортників, а ще на високу якість солодкого продукту, дикий мед коштує значно дорожче.

Тож для підтримки бортників, а також для популяризації промислу ми розробили туристичні маршрути Олевським районом. Один з них має назву «Дикий мед, або Бортництво» і дуже популярний серед туристів.

Для нас дуже важлива співпраця з Національним проєктом «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», адже нині бортництво переживає непрості часи: важко знайти матеріал для борті, потрібну деревину тощо, і кількість охочих займатися бортництвом поступово зменшується. А тому одним з важливих завдань проєкту, до якого ми радо долучилися і всіляко сприяємо успішній реалізації, є зберегти, перейняти, зафіксувати стародавні традиції поколінь.

Я переконаний, що завдяки Національному проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», завдяки злагодженій роботі команди проєкту та його ініціатору й натхненнику Владі Литовченко, завдяки підтримці Українського культурного фонду ми зможемо дати новий поштовх розвитку справи, привернути більшу увагу суспільства до бортництва, зробити його відомішим не лише в Україні, а й у світі, популяризувати як промисел загалом, так і регіони, де він нині діє, серед них — і Житомирщину.