Бортництво — це частина української культури і традицій, які роблять націю цільною. Тому  варто донести до світу, що в Україні збереглися осередки цього прадавнього промислу. Дивитися на це як на хобі — це помилка і недооцінювання нашої історичної основи.

Важливо, що Національний проєкт «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» вперше за багато років підійшов до теми бортництва як до нашого спадку. І не лише показав Україні, та, мабуть, і всьому світові уже відомі і внесені до списку Нематеріальної культурної спадщини осередки давнього промислу, а й знайшов і відкрив нам бортницькі господарства у тих регіонах, де вони побутували здавна, однак вважалося, що вони припинили своє існування. Тож ми бачимо, що дідівське ремесло живе й розвивається у сучасних умовах.

Розглядаючи бортницьку тематику, ми говоримо не тільки про мед та інші продукти бджолярства, тобто не лише про утилітарно-господарські аспекти. Насправді ми піднімаємо набагато актуальнішу тему, яка розкриває спосіб життя наших дідів-прадідів і багатьох мільйонів українців.

На мою думку, Україна — одна з європейських країн, яка легко може ілюструвати, як рухалася цивілізація і як за довгі часи, через великі зусилля кращих українських медоборів ми прийшли до цивілізованого поводження з благодатною комахою — бджолою.
Зверніть увагу: понад 80 відсотків флори навколо нас запилюється комахами, а з цих 80 відсотків третина припадає на запилення бджолами.

От як уявити цей край без пасіки, без бджоли? Цим треба опікуватися незалежно від того, чи маєш ти стосунок до цього заняття. Адже нині важливо для всіх — навчитися по-партнерськи ставитися до рослини, до комахи і особливо до такої життєдайної комахи, як бджола.

Актуальність проблематики ще й у тому, що Україна, маючи першу за обсягом пасіку у Європі, й можливо, третю пасіку у світі, стикається з тривожними явищами: українська пасіка скорочується то на 10, то на 15, то на 25 відсотків… Дуже прикро відчувати, що з одного боку ми — одна з поважних, знаменитих бджолярських країн, а з іншого закриваємо кафедри бджолярства, не розвиваємо музейну справу.

Утім, таке лихо, як зменшення кількості бджіл, торкається не тільки України, воно торкається всього світу. І ми розуміємо, що якщо своїми зусиллями, своїм способом життя не збережемо бджілку — очевидно, ми не збережемо і не захистимо світ. Тож ми бачимо, як цим переймається увесь світ, з’являються роки бджоли, роки захисту довкілля.

Один з найархаїчніших з точки зору бджолярства край — це Олевський район Житомирської області. Пейзажі в Олевську ніби зійшли зі світлин 100–150-літньої давнини: на 800-літніх дубах на висоті 7–8 метрів розташовані платформи, і на кожній платформі — по 3–4 борті. Бортники нам показали, як користуватися женню, продемонстрували жень із лосиної шкіри, розповіли, як видобувати первісний мед. Це щось фантастичне.

Для мене особисто бортництво й бджільництво залишаються сакральними ремеслами. У моїй колекції є приблизно півтора десятка старовинних «будиночків для бджіл» — це й довбанки, і дуплянки, і борті, які відносяться до ХVІІ–ХVІІІ ст. Є й кілька монастирських бортей. Також — унікальні інструменти бортників.

На жаль, щороку втрачається багато речей, які належать до традиційного бортництва. Знайти дуплянку, якій 150–200 років, ще можна, також ще можна знайти бортницькі інструменти, які використовувалися кількома поколіннями, але це стає все важче. Тож добре, що, окрім діючих осередків бортництва, місце цьому унікальному промислу знаходиться в музеях України, які не лише знайомлять людей із цим ремеслом, а й досліджують його.

Тому непересічне значення має Національний проєкт «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», учасники якого не лише досліджують промисел, а й прагнуть популяризувати наше віковічне надбання, показують усьому суспільству, що таке бортництво і яку роль воно зіграло у становленні й розвитку нації.

Питання, які були підняті під час реалізації Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», стосуються, з одного боку, музеєфікації, з другого — освіти і науки, з третього — вивчення господарської практики, яка побутувала у часи Київської Русі, й монетарної теми, де роль платіжного засобу грали продукти. Також варто посилити дослідження цієї сакральної тематики.

Чудово, що в межах реалізації ініційованого Вишгородським історико-культурним заповідником і його директоркою Владою Литовченко Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» в Україні планують створити віртуальний музей бортництва. Це має бути і цікаво, і інформативно, й пізнавально. І змусить замислитися про те, куди ми йдемо, у якому довкіллі живемо і яких зусиль потрібно докласти, щоб його зберегти.

На майбутнє варто піти ще далі. Треба створити паннаціональний музей, присвячений зеленому довкіллю, збереженню бджоли, вшануванню бортництва. І тут важлива солідарність, бо такий музей силами однієї інституції або території не зробиш. Втім, команда дослідників, які об’єдналися у проєкті, налаштована на те, щоб зберегти не лише пам’ять про бортництво, а й сприяти своїми популяризаційними діями розвитку ремесла, яке з любов’ю і повагою до «божої комахи», до традицій предків бережуть бортники в Україні.